Ми живемо в часи, коли вже були заявлені кінець історії та смерть автора. Проєктний підхід та безупинна переоцінка поняття «норма» нині є рутиною будь-якого роду діяльності. Мистецтво ж залишається лабораторією підвищеної чутливості й розробки множинних сценаріїв майбутнього. Ми потребуємо цих сценаріїв, аби побороти передбачуваність лінійного розвитку подій та піддати сумніву позитивне значення прогресу. Якщо серед безлічі оптичних пропозицій квапливого інфопотоку ми готові обирати саме мистецьку оптику, з’являються шанси поступово навести різкість та роздивитися іншу картину дійсності.